Люди Професії Бути пожежником

Травень 05 18:23 2018

‘ БУТИ ПОЖЕЖНИКОМ: ЖОДНОГО МІЦНОГО СНУ  І КВЕСТ З ПОШУКУ ГІДРАНТІВ

Лише один день у пожежній частині повністю змінив моє уявлення про цю професію. В рамках проекту «Люди професії» я  не тільки познайомилась з відданим своїй справі рятувальником, а й частково випробувала на собі чужу роботу, перетворившись із журналіста на пожежника. Основне моє завдання, яке маю донести до долинян – не тільки розповісти, а й зрозуміти, в яких умовах рятувальник. Уявляла собі, що це людина в протипожежному костюмі, яка ллє воду на вогонь. Знаю, це може здатись смішним. Однак, саме так я собі уявляю пожежника. Вірніше, уявляла…

Мій співрозмовник – стриманий і вдумливий Ігор Мордалевич. З першого погляду серйозний пожежник, хоч виглядає дуже спокійним, коли говорить про роботу  “горять” очі. Власне, Ігор не приховує, прийшов у пожежну справу за покликом серця.  Зараз йому 41 рік. Досі пригадує, коли вперше прийшов сюди, у державну пожежно-рятувальну частину № 10 м.Долини. З того часу минуло більше 20 років. Про життєвий вибір може розповідати довго, причому цікаво і дотепно. Ще з дитинства батьки сподівались, що син стане художником. Ігор задумався над цим, однак  вступив у Івано-Франківське художньо-професійне училище. Але невдовзі юнак досить несподівано змінив свої плани. Батьки все ж дали можливість сину обрати бажаний фах й визначити свій життєвий шлях самостійно.

Ігор любить порядок і дисципліну, тому сина Романа та дочку Іринку привчає такими бути. Звичайно, робота вимагає дуже багато часу, а хотілось би його присвятити своїм дітям. Хоча це вже підлітки, вони з розумінням ставляться до батькової роботи та завжди раді, коли тато з ними  проводить свій вихідний. Фактично, увесь свій час Ігор проводить на роботі, живе нею. Є прикладом для друзів, тих,  хто працює з ним пліч-о-пліч. Наш рятувальник – надзвичайно позитивна і світла людина. А керівництво задоволене своїм працівником, бо бачить його старанність і відданість.

Всі пожежники України працюють добу через три. Раніше було через дві. Сьогодні мають між змінами три дні, зарплатня в них— від 6 тисяч гривень. «Спить, наче  пожежник» – так кажуть про чийсь міцний сон. Але насправді  це не так. Ігор розповідає, що сон пожежника тривожний, в очікуванні. В будь-який момент може увімкнутись тривога.

Тим часом Ігор проводить екскурсію, маю змогу роздивитись де відпочивають, кухню – всюди чисто, охайно, просторо.

До речі, бувають хибні виклики. Іноді  несвідомим людям просто весело, і вони заради розваги викликають пожежників. Так, це дуже красиво: пожежні машини несуться містом, ревуть сирени. Прибувши за адресою, пожежники мають “прочесати” будівлю, підвал і верхній поверх у повній амуніції ( про неї напишу згодом) у пошуках диму. Причому, ліфтами користуватись не можна. Так от, насправді це далеко невесело. Люди, так не можна, бо виїзд на хибний виклик дуже виснажує. Не кажучи про те, що поки рятувальники когось «рятують від нудьги», десь може бути реальна загроза людським життям.

Якщо ж насправді щось горить, як розповідає рятувальник, алгоритм той самий: на виклик виїжджають 2-3 машини залежно від масштабу загрози пожежі, в кожній п о 4 людини. Перша команда гасить вогонь, друга – відповідає за забезпечення водою. Вода в автоцистернах завжди є, але давайте подумаємо логічно: в такій цистерні води вистачає  на 4-5 хвилин. Якщо рукавів кілька – вода вичерпується за лічені хвилини. Тим часом хлопці із другої машини шукають гідрант, щоб підключитись до прямого постачання води. Часто пожежникам доводиться доволі довго бігати у пошуках вільного гідранта: знайшли один – на ньому припаркована машина, знайшли другий – біля нього припаркована машина так, що підключитись важко, третій, четвертий… Словом, карати треба порушників, які паркуються аби де, на тисячі гривень, бо поки дійсно є загроза, пошуки джерела води перетворюються на справжній квест. І знову ж таки подумаємо: перш, ніж припаркувати автомобіль, подумайте, можливо, комусь буде потрібна допомога, а ваша машина стане на перешкоді ліквідації прикрого випадку.

Мені від початку було цікаво, чи дійсно жінка змогла б бути пожежником. Остаточно – ні. Ігор пропонує одягти найважливіше  – костюм. Одягаю, потім йому вдається нап’ясти на мене ще і апарат захисту органів дихання (це те, що більшість з нас називає балонами). Який пожежник без взуття? Одягаю гумові чоботи і з місця не можу зрушити. Ані кроку. Ані пів. Ой лишенько, – думалось мені в той момент, куди ж тут іще бігти? Більше того, когось рятувати. Це надзвичайно важко: витягнути потерпілого, бігти в повній амуніції з рукавами води по задимлених поверхах, та, навіть, елементарно піднімати кришки люків (50 кг), щоб під’єднати пожежний гідрант – це неможливо! Ігор мене заспокоює і каже, що кожен має займатися своєю справою. Звільнившись від того одягу і апарату, відчуваю себе так, начебто наново на світ народилась.Багато емоцій залишилось в мене від спілкування з Ігорем, я зрозуміла, що  професію пожежника обирають  справжні чоловіки!  Вона важка,  відповідальна. А ще я назавжди запам’ятаю, що у пожежників не «балони з киснем», у них кисневий апарат, вони не «тушать» пожежі, вони їх гасять, у них не «шланги» — у них рукави. І найбільше вони хочуть, щоб їхні рукави лишались сухими,  а  жодна з чотирьох стихій не тривожили наших краян.

Тетяна  Головчин у Долинська міська рада

  Article "tagged" as:
написати коментар

0 Коментарiв

Коментарів поки немає!

Ви можете бути один, щоб почати розмову.

Додати коментар

Ваші дані будуть у безпеці! Вашу адресу електронної пошти не буде опублікований. Крім того, інші дані не будуть передані третім особам. Всі поля обов'язкові для заповнення.