Вони примножували Вигодські ліси і перетворювали наш край

Жовтень 17 12:29 2017

Відзначаючи день працівника лісу, найперше годиться згадати про працівників лісового господарства, які самовідданою працею заслужили високої оцінки від держави, але головне – вдячності від людей і живої природи. Кожен з них по своєму почерпнув земної долі, але спільним є те, що всі вони свідоме власне життя поклали на престол служінню Карпатським лісам.

Микола Іванович Пикало, уродженець гірського села Сенечів (народився в січні 1932 року), майже все своє трудове життя прожив у лісі, в урочищі Слобода. З 1958 року почав працювати у Вигодському лісокомбінаті, ковалем Слобідського лісопункту. Та непереборне покликання до лісової справи та й бажання продовжити родинну традицію (батько Іван був лісником і два брати пізніше одягнули уніформи лісових охоронців), підштовхнули у 1964 переїхати з молодою сім’єю в урочище Слобода, де почав працювати лісником однойменного лісництва. Він не уявляв свого життя без спілкування з гірською природою: стрункими красунями смереками, лісовими мешканцями та лісовими потоками. Мізерна платня лісника і трійко дітей у придачу мимоволі змусили завести лісника чимале підсобне господарство і пасіку. Збирав дари лісу для власного вжитку, але здебільшого організовував їхній збір для виконання доведених планів.

Відводи, проведення різних видів лісогосподарських рубок догляду, не проходили без його участі чи присутності, бо виконання всіх робіт хотів контролювати особисто, особливо був прискіпливим до посадок на зрубах і лісокультурних робіт. Не один кілометр прорубав і проклав лісових райштоків. Не дивно, що його лісовий обхід був зразковим у лісокомбінаті і носив звання «обхід відмінної якості». Тоді ліснику додатково доводились напружені плани по збору дарів лісу, вирощуванню ВРХ заготівлі сіна… і вимагали надзвичайних зусиль. За таку сумлінну працю, вагомий особистий внесок у розвиток лісового господарства у 80-ті роки Пикала було нагороджено двома медалями за «Трудову відзнака», Орденом Трудового Червоного прапора. В 1987 році за багаторічну і бездоганну роботу лісником Микола удостоївся звання «Почесний лісовод Української РСР». У Миколи було переплетене лісове життя так, що часто відпочинок переходив у працю, а у праці знаходив відпочинок для душі, від спілкування з лісовою стихією. Любив столярну справу, в ряди-годи для розради знімав із цвяха свою скрипку.

Добрий слід залишив на землі ветеран лісової справи, бо посадив безліч дерев у лісах, біля оселі, побудував хату в селі Шевченкове, в якій так і не довелося в здоров’ї там пожити, поблагословив на подружнє життя дітей, дочекався внуків та нажаль не судилося дочекатися правнуків. Таке прожите життя – це той випадок, коли взамін відданим зусиллям і любові лісам – отримуєш скромну данину від лісового багатства і вдячну пам’ять від людей.

 

Іван Пилипович Сасник, уродженець села Княжолука (1942 рік), у лісовому комплексі Вигодського лісокомбінату з 1959 року, працював робітником лісозаводу, водієм автоколони, лісником Бескидського лісництва. Після закінчення Ленінградської Лісотехнічної Академії, почав працювати помічником, а згодом лісничим Бистрівського лісництва. З грудня 1982 року оцінивши знання та набутий практичний досвід роботи лісогосподаря, керівництво лісокомбінату довіряли йому зайняти відповідальні посади – заступника директора, начальника відділу лісового господарства, а згодом і головного лісничого лісокомбінату. Іван Сасник один з тих,  як мовиться, знав Вигодські ліси не за розповідями старожилів чи лісовими мапами. За більш, як 30 літ пішки обійшов тут кожен квартал майстерської дільниці урочища. А що найголовніше – доклав немало зусиль, аби на кожному визначеному місці росли нові добротні ліси. Разом із лісниками, бригадами лісокультурниць заліснював повоєнні вирубки, неугіддя, крутосхили. Був ініціатором створення у Мізуньському лісництві посадок на новій технологічній основі і особливо з домішками незвичними для нашої місцевості – модрин європейських. У свій час експерементував із закладкою у Мізунському лісництві невеликого піднаметового розсадника, що дало змогу полегшити збирання насіння і зменшення витрат на насіння.

Водночас із цінних та швидкоростучих порід дерев – дугласії зеленої, модрини, кедра європейського створив в останні роки більше сотні гектарів лісових посадок. У Мало-Турянському та Мізунському лісництвах заклав плантації дугласії зеленої, а посадки із домішкою кедра створені ним, поповнили природозаповідний фонд сьогоднішнього лісгоспу. Як турботливий господар, Сасник подбав про створення семи насінницьких ділянок, генетичного резервату в урочищі Гатчин звір, місцевих видів цінної мисливської фауни дев’яти природозаповідних об’єктів, серед яких унікальне болото Шерковець із рідкісною рослинністю.

За таку працю і особистий внесок у розвиток лісового господарства, високу професійну майстерність у 1997 році указом президента України присвоєно почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства України». Для Івана Сасника характерні найперше високий професіоналізм, почуття відповідальності, порядність. Поважає і цінує чоловічу дружбу, непаньожицця, а просто шанована всіма лісоводами людина, бо часто переймався запитами підлеглих. Теплим, щирим вдячності згадують і сьогодні ветерани лісівники і пересічні громадяни. Поважають, люблять дідуся Івана і рідня: недавно в день 75-го ювілею привітали його крім дітей ще двоє внуків і двоє правнуків. Сподівається, що хтось із них продовжить його любиму лісову справу.

 

Значною віхою в історії розвитку лісопромислового комплексу та лісівництва у Вигоді та на Прикарпатті була багатогранна діяльність Івана Калуцького, в якому гармонійно поєдналися якості фахового інженера, керівника, економіста, будівельника, лісівника, наставника, науковця і просто порядної людини та зразкового батька. Доктор сільськогосподарських наук, професор, завідувач кафедри екології та рекреації, почесний професор Прикарпатського Національного Університету ім. В. Стефаника, заступник обласної організації Товариства лісівників України, Заслужений лісівник України, відомий організатор лісопромислового та лісогосподарського виробництва області, дійсний член Лісівничої та Економічної Академії наук України, ветеран праці Іван Федерович Калуцький народився 16 червня 1941 року в селі Гермаківка, що на Тернопільщині.

Вищу освіту здобув у 1968 році у Львівському лісотехнічному інституті і одержав кваліфікацію інженера-технолога, а в 1993 році закінчив із відзнакою лісогосподарський факультет цього ж ВУЗу отримавши кваліфікацію «спеціаліста лісового господарства». Після закінчення інституту свою трудову біографію Іван розпочав у Делятинському лісокомбінаті. Здібного молодого спеціаліста, вже в 1975 році призначають головним інженером, цього підприємства, де займався будівництвом цехів та освоїв виробництво меблів. У 1976 році переведений головним інженером Надвірнянського лісокомбінату, де проходила реконструкція заводу деревостружкових плит з монтажем фінського обладнання. Високими темпами будувались лісові дороги, нові  лісництва та об’єкти лісозаготівельної структури. На початку 1978 року Івана Калуцького призначили директором Вигодського лісокомбінату, найбільшого підприємства галузі в області з чотирьохтисячним колективом. Молодий очільник лісокомбінату, стає гідним продовжувачем того славного шляху директора Анатолія Грищенка, який започаткував відродження робітничого селища Вигода. Найперше під його керівництвом було проведено реконструкцію заводу ДВП із збільшенням потужності на 20%, збудовано цех оздоблення цих плит, побудовано цех комплексної переробки лісосічних відходів, на якому виготовляли хвойно-вітамінне борошно, ефірні масла, медичний екстракт, цех по переробці кори, що дозволило створити в лісокомбінаті майже безвідходне виробництво. Працюючи над впровадженням новітніх технологій, Іван Федорович пише і захищає кандидатську дисертацію і отримує у 1984 році перше своє наукове звання «Кандидат економічних наук». На підприємстві в цей час було започатковано метод природнього відновлення лісів, впроваджувались елементи сталого ведення лісового господарства. Досвід Вигодського лісокомбінату вивчався на семінарах високих рівнів, а знайомитись з особливостями безвідходного виробництва приїжджали фахівці, навіть з інших союзних республік та зарубіжних країн.

Калуцький здійснив значний вклад у соціальний розвиток Вигоди. За ці роки побудовано новий навчальний корпус середньої школи, спортзал. Реконструйовано стару контору лісокомбінату під музичну школу. В селищі побудовано більше 80-и квартир, аптеку, ряд магазинів. Збудовано нову п’ятиповерхову контору лісокомбінату, санаторій-профілакторій у Новому Мізуні, лікарню на 120 ліжко-місць, споруджено захисну дамбу на р. Свіча. Було введено в дію теплицю площею 5000 м2, свинарник на 300 голів та корівник на 60 голів. Це далеко не повний перелік об’єктів зведений колективом лісокомбінату за одинадцять років керівництва Івана Калуцького. Але головним результатом своєї роботи у Вигоді він вважає виховання молодих спеціалістів і організаторів виробництва. Він був рішучим і сміливим у підборі і розстановці молодих кадрів. До прикладу, мені двадцяти восьми річному інженеру Калуцький доручив очолити великий колектив вузькоколійної залізниці. Директором лісокомбінату, а згодом лісгоспу призначив тридцяти п’яти річного Володимира Луцького, який працював на цих посадах понад 20 років. Не секрет, що Калуцький був наставником і порадником Олексія Голубчака і взагалі виховав чимало висококласних спеціалістів.

У 1988 Іван Калуцький переведений головним інженером, а з 1989 по 1995 працював генеральним директором «Прикарпатліс».  Після реорганізації лісової галузі до 2001 року – начальником Івано-Франківського обласного управління лісового господарства. Працюючи на цій посаді, він долучився до створення чотирьох нових лісогосподарських підприємств на площі 50 тис. га., природнього заповідника «Горгани», Національного природнього парку «Гуцульщина», Галицького національного природнього парку та багатьох інших природозаповідних об’єктів.

Дуже прискіпливо працював у лісогосподарській сфері, зокрема у питання відновлення лісу природнім шляхом, встановленням суворого контролю на якісним проектуванням та посадки лісових культур, а також переведенням їх в покриті лісом площі. Калуцький поєднував свою роботу з науковою та педагогічною діяльністю, пов’язаною із лісівничою справою. Деякий період часу, завідував кафедрою механізації у Львівському національному лісотехнічному університеті. А в 1999 році захистив докторську дисертацію і отримав наукову ступінь доктора лісогосподарських наук. З 2000-го року працює на різних викладацьких та професорських посадах Прикарпатського Університету.

Він автор чотирьох монографій, двох винаходів і більше 120-и наукових праць.

Нагороджений урядовими нагородами: орденом Жовтневої революції, та орденом Червоного прапора, «Відмінник лісового господарства України», носить почесне звання «Заслужений лісівник України» і «Почесний лісівник України». В 1993 році обрано дійсним членом (академіком) Економічної, а у 2001 році Лісівничою Академії Наук України. Він є членом багатьох редакційних колегій і журналів на лісову тематику.

Родинну династію лісівників Калуцьких продовжує у ДП «Вигодське лісове господарства» на посаді помічника Мізунського лісництва, внук ветерана Андрій Рак і напевно візьме собі до спрямування у житті і роботі безцінні надбання дідуся.

 

Голубчак Олексій Іванович – талановитий та душа колективу. Очевидний є той факт, що лише дійсно обдарований менеджер здатний зібрати навколо себе хороших і відданих працівників та належним чином організувати роботу. Про виробничі досягнення Олексія Голубчака колишнього начальника Івано-Франівського обласного управління лісового та мисливського господарства, кандидата сільськогосподарських наук, члена-кореспондента лісівничої та екологічної академії наук України, можна говорити чимало. Він очолював лісівників Прикарпаття 16 останніх років і увесь цей час, незалежно від кольорів владних сил та політичних гасел, віддано та професійно виконував свою роботу.

Народився він 13 грудня 1956 року у селі Блюдники Галицького району, де й вчився у місцевій середній школі. У 1987 році успішно (з відзнакою) закінчив Львівський лісотехнічний інститут, отримавши спеціальність – інженер лісового господарства.

Свою трудову діяльність у лісовому господарстві Олексій розпочав у Вигодському лісокомбінаті з посади майстра лісу. Кмітливому з неабияким багажем знань, керівництво лісокомбінату довіряє займати посади помічника лісничого, лісничого Шевченківського лісництва, а в 1987 році чотирьохтисячний колектив обрав головою профкому лісокомбінату. Проте вже через чотири року повертається до роботи в лісову галузь: начальником відділу лісового господарства, а потім головним лісничим Вигодського лісокомбінату. За час роботи на посаді головного лісничого зарекомендував себе здібним організатором, грамотним і висококваліфікованим спеціалістом лісового господарства. За власний особистий внесок у розвиток та підвищення лісового господарства, високу професійну майстерність у 1998 році Указом президента України Олексію Голубчаку почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства України». В цьому ж році він був призначений на посаду заступника голови і згодом і очолив Долинську РДА. За два з половиною роки роботи в районній адміністрації, завдяки його наполегливості введено в експлуатацію ряд закладів соціально-культурного призначення: школу в селі Мала-Туря, адмінбудівлю в селі Сеничів, будинок культури в селі Яворів.

В середині 2001 року його призначають начальником Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства. Під його керівництвом проведено конструктивні зміни в галузі. Управаджено тендерну систему на лісозаготівельні роботи, аукціонів з продажу лісопродукції, створено Івано-Франківський селекційно-насіневий центр та лісівничо-екологічний просвітницький центр європейсьокого зразка для виховання підростаючого покоління, популяризації значення збереження і правильного раціонального використання лісів. Олексій Голубчак був ініціатором впровадження системи електронного обліку деревини на підвідомчих підприємствах, будівництву та ремонту сотень лісових доріг, облаштування понад двісті рекреаційно-відпочинкових зон, для мешканців та гостей Івано-Франкіщини.

Мені запам’ятався Олексій, як дотепник, повен кипучої енергії, але водночас йому притаманні принциповість, поміркованість, далекоглядність, висока працездатність та відданість лісівничій справі. За вагомий особистий внесок у соціально-економічний розвиток облаті та високий професіоналізм, Олексію Голубчаку розпорядженням голови Верховної Ради України у 2006 році оголошено Подяку та нагороджено Почесною грамотою за особливі заслуги перед Українським народом. В цьому ж році йому присвоєне звання «Почесний лісівник України», нагороджено відзнакою президента «Орден за заслуги третього ступеня» та медаллю за Заслуги перед Прикарпаттям.

Батько двох доньок і дідусь трьох внучат, за сумісництвом займається у Прикарпатському Національному Університеті ім. В. Стефаника, а в подальшому планує займатися науковою діяльністю в лісівничій справі.

Ярослав Марків

Ветеран праці

Прочитано у Вигодське Лісове Господарство ДП

написати коментар

0 Коментарiв

Коментарів поки немає!

Ви можете бути один, щоб почати розмову.

Додати коментар

Ваші дані будуть у безпеці! Вашу адресу електронної пошти не буде опублікований. Крім того, інші дані не будуть передані третім особам. Всі поля обов'язкові для заповнення.