Замок князя Острозького, поблизу м. Долина. ФОТО. Ч1

Лютий 01 09:45 2017

Дуже цікава історія про поселення Долинщини, зокрема такі села як Мала-Туря, Новоселиця і Княжолука написана прес-службою Вигодського лісгоспу    

 

  Кажуть, що зима майже завжди приходить раптово і неждано. У цьому році вона дуже поспішала до нас. Ось пішов сніг, і зима по-справжньому вступила в свої права. Припорошила і понакривала дерева в лісі пухнастим снігом і будуть вони зимувати під цією білосніжною ковдрою аж до самої весни. А що ми знаємо про дерева? Як вони живуть, що відчувають і про що думають?

 

Дерева ростуть весь свій вік. Навіть величезні старі дерева-велетні, і ті щороку підростають, як маленькі дітки. Дерева в лісі все своє довге життя стоять на місці не рухаючись, і не дивлячись на свою нерухомість, вони все-таки живі. Вони дихають, розмовляють між собою, за допомогою тихесенького вітру перегукуються один з одним. Ви чули коли не будь, як в лісі перешіптуються дерева? Думаєте, що я несу якесь марення і говорите собі: “Що, вона хоче? Хіба дерева можуть говорити?”

Так, вони можуть говорити. Ми просто не чуємо їх, не можемо зрозуміти їхньої мови, але вони живі, такі ж як люди. Вони відчувають і дихають так само як ми, гріються в променях теплого і лагідного сонця, тягнуться до нього всіма своїми листочками, хвоїнками, цілим єством. Вітер легенько колише їх листя і гілки, створюється враження, що вони говорять шелестом листя і шумом гілок.

 

 

 

Так, я вірю, що дерева можуть говорити.

 

У лісі багато різних дерев. Вони ростуть один проти одного і часто ведуть між собою бесіди. Ви запитайте “Які?”. А різні. Я дивлюся на них і думаю: “От стоїть могутній дуб, а поруч тоненька і красива смерічка. І можливо, що вони закохані в один одного. Дуб часто признається смерічці в любові, а смерічка, як справжня дама покірно слухає його і іноді кланяється темно-зеленими, колючими гілочками в його сторону. Вони намагаються дотягнутися один до одного і іноді, у них це дуже гарно виходить.

Іноді дерева ведуть світські бесіди про те, що навесні в одному з дупел перелітні птахи звели собі гніздо і у них з’явилися маленькі пташенята, про те, що неспокійні, вертляві сойки сварилися на одній з гілок сусіднього дерева. Вони шумно галасували і билися так, що пір’я летіло в різні боки. Іноді дерева скаржаться один одному розповідаючи про свої біди, болі і хвороби. Старий дуб каже, що до нього потихеньку підкралася старість і що скоро прийдуть люди з страшною бензопилою і спиляють його. І лишиться після нього великий пень, який з часом струхлявіє і покриється мохом, нагадуючи про те, що і тут колись пульсувало і вирувало життя. Столітній дуб, мудрий, а наївна молоденька смерічка ​​посміхається дивлячись на нього і каже: “Ти старий, тебе давно вже треба було спиляти”. Дурненька!

 

Я гуляла по лісі Мало-Тур’янського лісництва, неподалік бистроплинної гірської річки Свіча, урочище «Осій», спостерігаючи за могутніми деревами. Була тиша і випадковий вітерець гойдав дерева і створювалося враження, що вони мило шепочуться між собою. Якщо розкрити своє серце, то можна багато почути і зрозуміти про що говорять дерева, шарудячи своїми листочками.

 

Моя мандрівка закінчилася біля підніжжя гори Замчище. Цікава гора своєю історією – нагромаджень скель, на яких своїми цупкими коріннями чіпаються сосни, піднімаючись таким чином у верх гори. Могутні валуни – пісковики виступали із тіла гори, а деякі з плином часом відірвавшись від материнського лона, лежали поруч біля її підніжжя.

 

 

Сама назва гори говорить про те, що колись у сиву давнину тут стояв величний замок. Замок на цій горі був побудований князем Острогським в ХІІ столітті і простояв аж до кінця ХІY століття. Від нього залишилися тільки оборонні вали і рови з північно-західної сторони. Дорога на замок йшла зі сторони Вигодівки, що рядом з селом Витвиця. Коли засновувалось поселення Новоселиця замок вже 100 років, як не існував. Що стосується сучасної Новоселиці, то про неї перша письмова згадка зустрічається в 1657 році. Дослідники стверджують, що саме неподалік цього села, на лівім березі ріки Свіча, ще в часи Галицької Русі існувала фортифікаційна споруда (залога) – один з карпатських оборонних пунктів, де люди князя Острогського стерегли і обороняли переходи через Карпати. До речі, донині збереглися сліди цієї давньої споруди, тому цю місцевість назвали Замчищем. Так називається вона і до сьогоднішнього часу. Отже, можна стверджувати, що виникнення села Новоселиця пов’язане із заснуванням оборонного укріплення, поблизу якого селився ремісничий люд. На сьогодні, це ще й природний заповідник. На голих скелях урочища ростуть реліктові сосни. На вершині гори Замчище в різні часи находили всякі старожитності.

 

 

Урочище «Осій» багате на залізну руду. Поклади руди є і на самій горі Замчище, а також вздовж дороги від замку до Вигодівки, яка проходить по схилі гори де залізна руда виходить на поверхню. В давнину тут добували руду і плавили в плавильних печах. Зокрема, за давніми переказами, шість плавильних печей знаходились на Дарваєвому березі.

Князь Острогський побудував замок для охорони дороги з Галицько-Волинського князівства на Угри (теперішня Угорщина). Сьогодні ця дорога йде через селище Вигоду на Вишківський і Торунський перевали. Замок був, як прикордонна застава Галицько-Волинського князівства на межі з Уграми, і контролював перевал через Карпати. Замок гори Замчище першим приймав удари Угрів, які йшли війною на Галицько-Волинське князівство. Також він вистояв і надійно перекривав перевал під час монголо-татарської навали в 1240 році.

 

 

Після того, як монголо-татари відступили, замок князя Острогського зажив мирним життям і виконував покладені на нього функції. Внизу гори уздовж річки Свіча були княжі луки на яких випасали коней і стада овець. Коли трохи пізніше на цих луках виникло перше поселення – його назвали Княжелукою. Тобто поселення на княжих луках. Замок князя Острогського проіснував до розпаду Галицько-Волинського князівства. Тобто до кінця ХІY століття. Ось така, цікава історія гори Замчище Мало-Тур’янського лісництва, біля якого я опинилася ненароком пізньою осінню.

 

Цікаве Мало-Тур’янське лісництво, насамперед своєю назвою, яке походить від назви однойменного села. Зі слів старожилів відомо, що село Мала-Тур’я виникло у першій половині ХІХ століття і звалося спочатку Гнила Тур’я. Адже місцевість поблизу річки Тур’янки досить таки заболочена. Існує легенда, що на березі річки росла буйна трава турязник і її охоче випасали дикі бики – тури, які водились тут з давніх давен. Незабаром сюди занадились стрільці князя Турка, які немилосердно нищили цих тварин. Останній скошений стрілами тур упав у річку, яку згодом назвали Тур’янкою, а невелике поселення – Малою Турою.

Далі буде..

написати коментар

0 Коментарiв

Коментарів поки немає!

Ви можете бути один, щоб почати розмову.

Додати коментар

Ваші дані будуть у безпеці! Вашу адресу електронної пошти не буде опублікований. Крім того, інші дані не будуть передані третім особам. Всі поля обов'язкові для заповнення.